Безбар’єрність — це коли можеш говорити за себе, бути почутим і самостійно робити вибір
Уявімо ситуацію: людина з інвалідністю приходить до державної установи разом із супроводжуючою особою.
Працівник вітається, але всі запитання адресує супроводжуючому: «Яка послуга йому потрібна?», «Він сам зможе підписати документи?», «Ви будете за нього відповідати?»
На перший погляд, звичайна ситуація. Проте саме з таких, здавалося б, дрібниць можуть починатися комунікаційні бар’єри.
Присутність супроводжуючої особи не означає, що людина з інвалідністю не може самостійно висловлювати свої потреби, приймати рішення чи реалізовувати свої права.
Що говорить Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю?
Стаття 12 Конвенції закріплює рівність людей з інвалідністю перед законом та передбачає забезпечення доступу до підтримки, якої вони можуть потребувати для реалізації своєї правоздатності.
Важливими принципами Конвенції також є повага до гідності, індивідуальної самостійності та свободи робити власний вибір.
Як правильно діяти працівнику державної установи?
- Звертайтеся безпосередньо до відвідувача. Навіть якщо поруч є супроводжуюча особа, спілкування насамперед має відбуватися із самою людиною.
- Не робіть припущень щодо її можливостей. Інвалідність сама по собі не свідчить про нездатність людини розуміти інформацію, підписувати документи чи ухвалювати рішення.
- Запитуйте, чи потрібна допомога. Не варто автоматично доручати супроводжуючому виконання дій, які людина може або бажає виконати самостійно.
- Поважайте право на вибір. Якщо людина потребує підтримки під час спілкування чи оформлення документів, важливо враховувати її волю та вподобання, а також вимоги законодавства щодо представництва.
Завдання працівника — не лише надати послугу відповідно до законодавства, а й забезпечити поважну, зрозумілу та недискримінаційну комунікацію.
Суспільна та громадянська безбар’єрність починається там, де людину бачать передусім як особистість, а не через її інвалідність.
