Не кожен наказ підлягає державній реєстрації. Чому?

Наказ про призначення працівника та наказ, який встановлює правила для невизначеного кола осіб, — це документи одного виду, але з різним правовим змістом.

Саме зміст документа, а не лише його назва, визначає необхідність державної реєстрації.

Які нормативно-правові акти підлягають державній реєстрації?

Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які:

- містять норми, що зачіпають права, свободи, законні інтереси та стосуються обов’язків громадян і юридичних осіб;

- встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм реалізації таких прав та обов’язків;

- мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів, установ та організацій у випадках, визначених законодавством.

А які акти не подаються на державну реєстрацію?

Зокрема, це документи:

- персонального характеру — про призначення, звільнення або заохочення працівників;

- оперативно-розпорядчого характеру — разові доручення;

- дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, за винятком актів, якими затверджуються документи, що містять правові норми;

- організаційного характеру, які спрямовані на виконання вже прийнятих рішень і не встановлюють нових правових норм.

Навіщо потрібна державна реєстрація?

Під час державної реєстрації органи юстиції проводять правову експертизу нормативно-правового акта, зокрема перевіряють його відповідність Конституції та законодавству України, міжнародним зобов’язанням держави у сфері прав людини.

Така процедура сприяє запобіганню застосуванню нормативних положень, що суперечать законодавству або порушують права громадян.

Отже, державна реєстрація нормативно-правових актів — важливий механізм забезпечення законності, правової визначеності та захисту прав людини.